Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова довершити; завершення, закінчення чого-небудь, доведення до кінцевого результату.
2. (у філософії) У вченні Арістотеля — реалізація потенційних можливостей буття, набуття завершеної форми; актуалізація.
3. (у лінгвістиці) Вищий ступінь якості, що виражається прикметниками або прислівниками (напр., найкращий, найшвидше); найвищий ступінь порівняння.
Приклад 1:
Увесь шевченківський пафос і гнів, що його він увібрав у себе, знайшов, на його думку, своє довершення насамперед саме в його класі і це ж він здійснив пророцтво великого генія нації — «Заговорить і Дніпро, і гори!»… Він гордився приналежністю до такого класу. З цим почуттям гордості він зріс.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”