Категорія: В

1. Зменшувальна форма до слова “в’яз”: невелике дерево або молодий пагін дерева роду в’яз (Ulmus).

2. Рідкісне, діалектне позначення невеликого зв’язку, пучка чогось (наприклад, соломи, трави, квітів), зв’язаного в один пучок.

1. Родовий відмінок множини іменника “в’язень” — особа, яка позбавлена волі, утримується під вартою в місцях позбавлення волі (тюрмі, колонії, СІЗО) за рішенням суду або іншого уповноваженого органу.

2. Родовий відмінок множини іменника “в’язень” (у переносному значенні) — той, хто перебуває в стані несвободи, залежності, обмеження; невільник обставин, почуттів, звичок тощо.

1. Спеціалізований виправний заклад для утримання засуджених, які страждають на важкі хронічні захворювання, психічні розлади або потребують постійного медичного догляду, де поєднуються режимні функції в’язниці та лікувальні функції медичної установи.

2. У широкому, часто переносному сенсі — будь-яка установа чи місце, де формальне лікування або допомога поєднуються з суворими обмеженнями свободи, ізоляцією та каральним режимом.

1. Установа для утримання осіб, засуджених до позбавлення волі, а також для тимчасового утримання під вартою осіб, які перебувають під слідством; тюрма.

2. Приміщення, будівля, де розташована така установа; тюрма.

3. Переносно: стан неволі, гнітючої несвободи, обмеженості.

1. Місто в Україні, районний центр у Волинській області, розташоване на річці Стохід.

2. Історична назва села В’язниківці (нині — частина села Залісці) у Тернопільській області, відоме з XV століття.

3. Рідкісне множинне позначення для місцевості, де росте в’яз або в’язи (в’язовий ліс, галявина).

1. Застаріла назва в’язів — листопадних дерев родини в’язових (Ulmus), що характеризуються товстою, часто розколистою корою та щільним цінним деревинним матеріалом.

2. (переносне значення, рідко) Той, хто перебуває в ув’язненні, в’язень; також людина, яка опинилася в скрутному, безвихідному становищі, у тяжкій залежності від когось або чогось.

1. Дія за значенням дієслова «в’язнити»; перебування у в’язниці, ув’язнення.

2. (у переносному значенні) Стан обмеженості, несвободи, пригніченості; почуття, відчуття такого стану.

1. Фізична властивість рідин і газів, що характеризує їх внутрішнє тертя і опір переміщенню одних шарів відносно інших; здатність речовини чинити опір спрямованому руху однієї її частини відносно іншої.

2. Технологічна характеристика матеріалів (наприклад, мастил, фарб, розчинів), що визначає їх здатність текти або деформуватися під дією зовнішніх сил.

3. Переносно: повільність, неповороткість, незворушність у діях, рухах або розвитку чогось.

В’язкотекучість — властивість речовин (переважно полімерів, аміачних розчинів, силікатів тощо) поєднувати в собі ознаки в’язкого твердого тіла та рідини, здатність під дією механічного навантаження текти (деформуватися з необоротною зміною форми), а за його відсутності повертатися у твердий стан або зберігати форму.

В’язкотекучість — стан речовини (наприклад, аморфного полімеру), за якого вона проявляє одночасно пружність, характерну для твердих тіл, і в’язкість, характерну для рідин, що дозволяє їй піддаватися пластичному деформуванню.

1. Фізична властивість рідин і газів, що характеризує їх внутрішнє тертя та опір переміщенню одних шарів речовини відносно інших; здатність до в’язкого течії.

2. У техніці та матеріалознавстві — властивість твердих тіл (наприклад, металів при високих температурах, полімерів) під дією постійного навантаження неперервно деформуватися (повільно текти) зі швидкістю, що залежить від величини навантаження та температури.