1. Зміститися, відійти вбік, звільнити місце.
2. Припинити брати участь у чомусь, відійти від справ, відмовитися від посади або обов’язків.
3. Зникнути, припинити існування або діяти (про перешкоди, труднощі, явища).
Словник Української
1. Прийменник, що вказує на суперечність, невідповідність чомусь або дію, вчинену наперекір комусь, чомусь; попри щось, незважаючи на щось.
2. Прислівник, що означає “наперекір”, “всупереч”, виражає протиставлення дії або стану певним обставинам.
1. Проявити рішучий опір, вступити в протистояння, активно чинити спротив комусь або чомусь.
2. (У переносному значенні) Відчути внутрішній протест, моральну чи психологічну незгоду з чимось.
Усупротивлення — власна назва, що позначає конкретний історичний документ: акт, ухвалений 30 червня 1941 року у Львові проголошеними представниками українських політичних сил, який проголошував відновлення Української держави та створення Українського державного правління на чолі з Ярославом Стецьком.
1. Який набув суспільного характеру, перетворився на власність суспільства або колективу; націоналізований.
2. Який став загальнодоступним, перестав бути приватним, індивідуальним; пристосований для суспільних потреб.
Властивість або стан суспільності, спільності; наявність суспільних рис, зв’язків, організації.
У філософській термінології — сутнісна характеристика людини як істоти, що існує та реалізується лише в суспільстві, через суспільні відносини та діяльність.
Процес перетворення приватної власності на засоби виробництва (землі, підприємства, банки тощо) у суспільну, державну власність; націоналізація.
Історичний термін, що позначав політику радянської влади щодо ліквідації приватної власності та передачі майна у власність держави або колективних господарств у 1920-1930-х роках.
1. Передати щось з приватної власності у власність суспільства або держави; націоналізувати.
2. Зробити щось загальнодоступним, спільним для всього суспільства або колективу; організувати на засадах колективності.
1. Стати спільним для суспільства, перейти у суспільну власність або користування; набути характеру суспільного явища.
2. (У філософському та соціологічному контексті) Набути суспільних форм, включитися в систему суспільних відносин; стати частиною суспільного життя або діяльності.
Процес перетворення приватної власності на суспільну, колективну або державну; націоналізація.
Історичний термін, що позначав політику радянської влади щодо примусового об’єднання приватних господарств (зокрема селянських) у колективні (колгоспи) у 1920–1930-х роках.
У ширшому, застарілому значенні — процес набуття суспільних рис, пристосування індивіда до життя в суспільстві; соціалізація.