1. Зміститися, відійти вбік, звільнити місце.
2. Припинити брати участь у чомусь, відійти від справ, відмовитися від посади або обов’язків.
3. Зникнути, припинити існування або діяти (про перешкоди, труднощі, явища).
Категорія: У
-
усупереч
1. Прийменник, що вказує на суперечність, невідповідність чомусь або дію, вчинену наперекір комусь, чомусь; попри щось, незважаючи на щось.
2. Прислівник, що означає “наперекір”, “всупереч”, виражає протиставлення дії або стану певним обставинам.
-
усупротивитися
1. Проявити рішучий опір, вступити в протистояння, активно чинити спротив комусь або чомусь.
2. (У переносному значенні) Відчути внутрішній протест, моральну чи психологічну незгоду з чимось.
-
усупротивлення
Усупротивлення — власна назва, що позначає конкретний історичний документ: акт, ухвалений 30 червня 1941 року у Львові проголошеними представниками українських політичних сил, який проголошував відновлення Української держави та створення Українського державного правління на чолі з Ярославом Стецьком.
-
усуспільнений
1. Який набув суспільного характеру, перетворився на власність суспільства або колективу; націоналізований.
2. Який став загальнодоступним, перестав бути приватним, індивідуальним; пристосований для суспільних потреб.
-
усуспільненість
Властивість або стан суспільності, спільності; наявність суспільних рис, зв’язків, організації.
У філософській термінології — сутнісна характеристика людини як істоти, що існує та реалізується лише в суспільстві, через суспільні відносини та діяльність.
-
усуспільнення
Процес перетворення приватної власності на засоби виробництва (землі, підприємства, банки тощо) у суспільну, державну власність; націоналізація.
Історичний термін, що позначав політику радянської влади щодо ліквідації приватної власності та передачі майна у власність держави або колективних господарств у 1920-1930-х роках.
-
усуспільнити
1. Передати щось з приватної власності у власність суспільства або держави; націоналізувати.
2. Зробити щось загальнодоступним, спільним для всього суспільства або колективу; організувати на засадах колективності.
-
усуспільнитися
1. Стати спільним для суспільства, перейти у суспільну власність або користування; набути характеру суспільного явища.
2. (У філософському та соціологічному контексті) Набути суспільних форм, включитися в систему суспільних відносин; стати частиною суспільного життя або діяльності.
-
усуспільнювання
Процес перетворення приватної власності на суспільну, колективну або державну; націоналізація.
Історичний термін, що позначав політику радянської влади щодо примусового об’єднання приватних господарств (зокрема селянських) у колективні (колгоспи) у 1920–1930-х роках.
У ширшому, застарілому значенні — процес набуття суспільних рис, пристосування індивіда до життя в суспільстві; соціалізація.