Словник Української
1. Система філософських, релігійних, політичних або наукових поглядів, ідей, принципів, що їх виклав і пропагує певний мислитель, школа, напрям; доктрина.
2. Процес отримання знань, набуття досвіду, вміння; навчання.
3. Сукупність знань, одержаних у результаті навчання; освіта, наука.
4. У християнстві та інших релігіях: сукупність догматів, принципів і правил життя, що становлять зміст даної віри; проповідь, повчання.
учіплюватися — дієслово, яке вживається переважно в розмовній мові та означає: міцно, настирливо, іноді з докорами або скаргами чіплятися за когось, приставати до когось з чимось, нав’язувати свою присутність або розмову.
1. Скорочення від “учень комсомолу” — молодший ступінь членства у Всесоюзному ленінському комуністичному союзі молоді (ВЛКСМ) для школярів 9–14 років у СРСР, що існував у 1924–1936 роках; також — член цієї організації.
2. У переносному значенні — людина з догматичним, обмеженим світоглядом, що сліпо дотримується вказівок або ідеологічних шаблонів (зазвичай із відтінком зневаги).
1. (від рос. “учёт”) — застаріле та нерекомендоване до вживання слово, що означає облік, реєстрацію, фіксацію чого-небудь для подальшого контролю або систематизації (наприклад, облік товарів, статистичний облік). У сучасній українській мові слід використовувати відповідники: облік, реєстрація, інвентаризація.
2. У контексті історії або джерел радянського періоду може вживатися як термін, що позначає систему бюрократичного обліку та контролю (наприклад, партійний облік).
1. Стан, становище учня; період навчання в школі чи в іншому навчальному закладі.
2. Сукупність учнів, учнівський колектив; також учнівське середовище.
3. Перен., заст. Початковий етап у оволодінні якоюсь майстерністю, професією, період навчання та підготовки під керівництвом досвідченого фахівця (майстра).
1. Сприйняти на слух, почути щось або когось.
2. Отримати відомості, дізнатися про щось.
3. Зрозуміти, усвідомити почуте; зробити висновок з почутого.
1. (рідк.) Одержати чутку, почути про щось; дізнатися.
2. (діал.) Прислухатися, намагатися розібрати, розчути щось почуте.
ушанка — зимова шапка з хутряними або оксамитовими навушниками, які зазвичай можна підв’язати на потилиці або підняти догори.
1. (від дієслова “ушановувати“) Який отримав шани, повагу, визнання; нагороджений, відзначений за заслуги.
2. (про звання, нагороду) Присвоєний або вручений як знак вищої поваги та визнання заслуг.
1. Дія за значенням дієслова «ушановувати»; вияв поваги, пошани до когось або чогось, вшанування.
2. (у множині, зазвичай «ушановування») Святковий захід, присвячений вшануванню пам’яті когось або відзначенню чиїхось заслуг; урочистості з цієї нагоди.