Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • усобницький

    1. Стосунний до усобиці, пов’язаний із внутрішньою боротьбою, міжусобицею; такий, що виражає або викликає розбрат, ворожнечу між співвітчизниками, одноплемінниками.

    2. Характерний для учасника усобиці (усобника); такий, що прагне внутрішньої роздільності, розколу.

  • ушиткий

    Ушиткий — власна назва, що походить від географічної назви села Ушитко на Хмельниччині, історично вживана як прізвисько або позначення для мешканців цієї місцевості.

  • ушиття

    1. Дія за значенням дієслова «ушити»; процес з’єднання країв матеріалу, деталей одягу тощо шляхом шиття для надання потрібного розміру або форми.

    2. Результат такої дії; місце, де щось ушито, або сама вшита деталь.

  • ушістьох

    Ушістьох — прислівник, який означає стан повного затишку, безмовності та нерухомості, коли все навколо завмерло і не порушується жодним звуком.

  • ушкал

    1. Ушкал — власна назва річки в Україні, лівої притоки Серету, що протікає Тернопільською областю.

    2. Ушкал — власна назва села в Україні, розташованого в Тернопільській області, на річці Ушкал.

  • ушкварити

    1. (розм.) Різко, з силою вдарити когось або щось, завдати удару.

    2. (перен., розм.) Різко, категорично відмовити, відхилити чиєсь прохання, пропозицію; дати рішучу відсіч.

    3. (перен., розм.) Швидко, з хвилюванням або наполегливістю щось розповісти, викласти (часто — скаргу, думку).

  • ушкваритися

    1. (розм.) Сильно обпіктися, обпалитися від вогню, гарячої поверхні або сонця.

    2. (перен., розм.) Потрапити у неприємну ситуацію, зазнати невдачі, потерпіти фіаско.

  • ушкварнути

    1. (розм.) Різко, несподівано вдарити, ляснути когось або щось.

    2. (перен., розм.) Різко, образливо висловитися про когось, різко дорікнути комусь.

    3. (перен., розм.) Швидко, недбало написати або намалювати щось.

  • ушкварнутися

    1. (розм.) Потрапити в неприємну, незручну чи компрометуючу ситуацію; опинитися в скрутному становищі, зробити промах.

    2. (перен., розм.) Зазнати невдачі, поразки; провалитися в якійсь справі.

  • ушко

    1. Зменшувально-пестливе від слова «вухо» — орган слуху або його зовнішня частина у людини та тварин.

    2. Невелике отвір, проріз або петля для нитки, гачка, шнурка тощо (наприклад, у голці, кнопці, кріпленні для сережки).

    3. Частина деяких предметів, що за формою нагадує вухо (наприклад, бічні ручки у посуду — у горщика, вівідра, чайника).

    4. Бічна верхня частина сторінки книги або зошита, яку зазвичай загинають, щоб позначити потрібне місце.