Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • угодовський

    1. Стосовний до Угоди, пов’язаний з угодівцями — представниками українського ліберально-демократичного руху кінця XIX — початку XX століття, які виступали за культурно-національну автономію українців у складі Австро-Угорської та Російської імперій, головним чином через легальну політичну діяльність і просвітництво.

    2. Характерний для ідеології, методів або політики угодівців (на противагу революційним чи радикальним течіям).

  • угодовування

    1. Дія за значенням дієслова “угодовувати” — ведення переговорів, пошук компромісу, укладання угоди, часто з відтінком поступок, які можуть суперечити принципам або переконанням.

    2. (політ., іст.) Конкретна історична політична практика в Україні кінця XIX — початку XX століття, зокрема серед галицьких політиків, що полягала в пошуку компромісів та укладанні угод з центральною владою Австро-Угорської імперії для досягнення певних політичних або культурних цілей.

  • угодовувати

    Угодовувати — діал. те саме, що угоджувати: домовлятися, досягати згоди, знаходити спільну мову; залагоджувати спір, конфлікт.

  • угодовуватися

    1. Дійти згоди, домовитися про щось шляхом переговорів, знайти компромісне рішення, часто з взаємними поступками.

    2. (У політичному контексті, часто із негативним відтінком) Укладати угоду, йти на компроміси з опонентами або противниками, відступаючи від принципових позицій.

  • угодувати

    1. Догоджати комусь, виконувати чиїсь бажання, примхи, часто з надмірною уважністю або підлабузництвом.

    2. (заст.) Погоджувати, пристосовувати одну річ до іншої; узгоджувати.

    3. (діал.) Годувати, годувати досхочу, ситно.

  • угодуватися

    1. Дійти згоди, домовитися про щось, знайти спільну точку зору після обговорення.

    2. (рідк.) Прийти до злагоди, гармонії; узгодити свої дії, погляди.

  • уголос

    уголос — прислівник, що означає: дуже голосно, на всю силу голосу, кричачи.

  • угомон

    1. Стан спокою, затишшя, тиші, що настає після шуму, галасу, руху або тривоги.

    2. Заспокоєння, вгамування (почуттів, думок тощо).

    3. Застаріла назва для лікарського засобу, що має заспокійливу, снодійну дію.

  • угомонити

    1. Заспокоїти когось, припинити чиюсь активність, галас, хвилювання, змусити затихнути або заспокоїтися.

    2. Припинити, зупинити явище або процес, що викликає непокій, шум, рух (наприклад, біль, вітер, сум’яття).

    3. (у розмовній мові) Покласти край чомусь, знищити, ліквідувати (часто про шкідників, ворогів).

  • угомонитися

    1. Звільнитися від збудженого, неспокійного стану; заспокоїтися, вгамуватися (про людину, тварину, явище природи тощо).

    2. Припинити якусь активну діяльність, шум, рух; затихнути, зупинитися.

    3. Розм. Втомившись, знайти спокій, заснути.