1. Зменшувально-пестлива форма від іменника “ор” у значенні орач, той, хто оре землю.
2. Рідкісне прізвисько або неофіційна назва, що може стосуватися людини, пов’язаної з оранкою, або використовуватися в переносному сенсі.
Категорія: О
-
орчиковий
1. Прикметник до слова “орчик” (рідкісна назва горіха ліщини звичайної), що стосується цієї рослини або її плодів.
2. Уживається у складі ботанічної назви “орчиковий довгоносик” (Cleopomiarus graminis) — вид жука-довгоносика, шкідника горіхоплідних культур.
-
ортоцентричний
1. (геометрія) Пов’язаний з ортоцентром трикутника; такий, що має спільний ортоцентр.
2. (геометрія) Про трикутник: такий, у якого ортоцентр (точка перетину висот) збігається з однією з вершин.
-
ортоцентричність
1. Властивість геометричної фігури, зокрема тетраедра, при якій всі висоти перетинаються в одній точці (ортоцентрі).
2. У ширшому розумінні — властивість системи прямих або відрізків у просторі бути перпендикулярними до відповідних елементів (наприклад, граней) і перетинатися в єдиній точці.
-
ортоцентроїдальний
1. Пов’язаний з ортоцентроїдом — точкою перетину прямих, що проходять через вершини трикутника та його ортоцентр паралельно відповідним сторонам трикутника, утвореного серединами сторін даного трикутника (медіального трикутника).
2. Властивий ортоцентроїду або стосовний до нього.
-
ортоцентроїдний
1. (геометрія) Пов’язаний з ортоцентроїдом — точкою, що є центроїдом (точкою перетину медіан) ортоцентричного трикутника (трикутника, вершинами якого є основи висот даного трикутника).
-
ортоцефалія
1. В антропології — нормальна, середня за висотою форма голови людини, коли черепний показник (співвідношення ширини голови до довжини) становить від 75,0 до 79,9%.
2. У медицині — нормальна, пропорційна будова черепа, що відрізняється від патологічних форм (наприклад, долихоцефалії чи брахіцефалії).
-
ортштейн
1. Власна назва німецького міста в землі Бранденбург, відомого з XIII століття, адміністративного центру району Верхній Шпревальд-Лаузіц.
2. (геол., ґрунтознавство) Щільний прошарок у підзолистих ґрунтах, зцементований залізистими, марганцевими або гумусовими сполуками, що утворюється в процесі підзолоутворення; залізистий ортштейн.
-
оруда
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. (заст., діал.) Загальна назва знарядь, інструментів або пристроїв для виконання певної роботи; знаряддя, приладдя, снасть.
-
орудар
1. (істор.) Посадовець у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, який відав державною скарбницею, фінансами, а також королівським (великокнязівським) арсеналом.
2. (істор., заст.) Особа, відповідальна за зберігання, облік та видачу зброї, амуніції або військового майна; зброяр, збройничий.
3. (перен., рідко) Той, хто володіє зброєю або має право нею користуватися; воїн, боєць.