Категорія: О

1. Розділ мовознавства, що вивчає норми та правила літературної вимови звуків, наголосу, інтонації.

2. Сукупність самих норм і правил літературної вимови в певній мові.

Орфотон — власна назва літературного товариства українських письменників, що діяло у Львові в 1930-х роках, об’єднуючи прихильників неокласицизму та “мистецької програми” (Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Юрій Клен та інші).

Орфотон — власна назва однойменного літературного альманаху, виданого цим товариством у Львові у 1936 році.

Орфофонія — система правил вимови звуків та їх сполучень у мові, що відповідає літературній нормі.

Орфофонія — розділ мовознавства, що вивчає нормовану вимову звуків, наголос, інтонацію та ритміку мови.

орхеоміцет — представник класу найпростіших грибів (Archeomycetes), що об’єднує найдавніші, примітивні форми, які не утворюють справжнього міцелію і часто розглядаються як перехідна ланка від бактерій до грибів.

Орхесографія — наука про танок, що вивчає його історію, теорію, види, техніку та нотацію (системи запису танцювальних рухів).

Орхесографія — власна назва праці французького священика та вченого Туано Арбо (Thoinot Arbeau) «Orchésographie» (1589), яка є одним з найважливіших джерел з історії європейського танцю епохи Відродження.

Мистецтво танцю, хореографії; сукупність танцювальних рухів, пластичних прийомів у театральній, сценічній чи ритуальній практиці.

Розділ античної гімнастики, що вивчав танцювальні вправи та пластику тіла.

1. У давньогрецькому театрі — кругла або півкругла майданоподібна площа між сценою (скеною) та місцями для глядачів, на якій виступав хор та актори.

2. У сучасному театрі — передня частина партеру, найближча до сцени або оркестрової ями.

3. У давньоримській архітектурі — підвищена частина для почесних гостей у нижньому ряді амфітеатру, розташована навпроти головної осі споруди.

орхіалгія — біль у яєчках, симптом при різних захворюваннях чоловічої статевої системи (наприклад, при запаленні, травмі, перекруті).