Древослів

Словник Української Мови

Категорія: О

  • оспалість

    Оспалість — медичний термін, що означає ознаку або симптом віспи, характерний висип на шкірі.

    Оспалість — застаріла назва для ознак, слідів або ускладнень, що залишилися після перенесеної віспи.

  • оспало

    1. (мед.) У спосіб, властивий хворому на віспу; з ознаками віспи.

    2. (перен.) Повільно, мляво, без енергії; сонно, ліниво.

  • оставлений

    1. Який залишений, покинутий кимось або чимось; той, про кого забули, кинули без нагляду.

    2. Який не був використаний, не забраний; залишений на місці.

    3. У спеціальному вжитку (наприклад, у документах, техніці): який призначений для збереження, резерву або має бути залишений у певному стані чи положенні.

  • оставлюк

    Оставлюк — українське прізвище.

    Оставлюк — рідкісне українське прізвище, що походить від слова «оставлюк» у значенні «той, хто залишився, нащадок» або від імені Остап (Євстафій).

  • оставляти

    1. Залишати когось або щось на місці, не забирати з собою.

    2. Не використовувати, не витрачати щось, зберігати про запас.

    3. Переставати займатися чимось, кидати якусь справу або діяльність.

    4. Не змінювати, не порушувати щось, зберігати в попередньому стані.

    5. (у спеціальних термінах) Призначати, відписувати майно комусь у спадок або розпорядження.

  • оставлятися

    1. (діал.) Залишатися, перебувати на місці, не йти звідти.

    2. (діал.) Залишатися в живих, продовжувати існувати.

    3. (діал.) Ставати, робитися якимось у результаті певних змін або дій.

  • останець

    1. Геологічна форма рельєфу, що утворилася внаслідок руйнування (денудації) навколишніх порід і зберіглася у вигляді ізольованої височини, скелі або пагорба.

    2. Урбаністичний або архітектурний об’єкт (споруда, фрагмент забудови тощо), що зберігся на певній території після масштабних змін або руйнувань навколишнього середовища.

    3. Переносно: явище, традиція, звичай або соціальна група, що збереглися з минулих часів і існують у сучасності, часто на тлі суттєвих змін.

  • останки

    1. Залишки, рештки чогось, що колись існувало або було цілісним (переважно про органічні речовини).

    2. Тіло або частини тіла померлої людини, труп або його фрагменти (часто вживається у високому, офіційному або релігійному стилі).

    3. (переносно) Рештки, сліди минулих явищ, подій, культур тощо.

  • останній

    1. Такий, що завершує собою ряд однорідних предметів, явищ або осіб; кінцевий у послідовності.

    2. Такий, що безпосередньо передує теперішньому моменту; щойно минулий, недавній.

    3. Найвищий у своєму прояві, крайній за ступенем (зазвичай із відтінком несхвалення).

    4. Такий, після якого не буде, не може бути іншого подібного; заключний, остаточний.

    5. Уживається для посилення значення слова, до якого належить, вказуючи на повне вичерпання ознаки.

  • останок

    1. Залишок, рештка чогось, що колись існувало в більшій кількості або цілісному вигляді (наприклад, останок їжі, останки стародавнього міста).

    2. Частина тіла, органу або тканини, що залишилася після руйнування, відминання, ампутації тощо (наприклад, останок хвоста, останок стебла).

    3. (у множині, часто “останки”) Тіло або прах померлої людини; мощі.