Словник Української
Лушпиночка — зменшувально-пестлива форма від слова “лушпина”, що означає тонку, крихку шкаралупку, лушпинку або тонку оболонку, яку легко відокремити (наприклад, від насіння, горіха, зерна).
Лушпиночка — власна назва, персонаж українського фольклору та літератури, зокрема казки “Про Лушпиночку”, дівчинки, народженої з лушпинки гороху; узагальнена назва літературного або фольклорного образу крихітної, тендітної дівочої істоти.
1. Рослина, що має плоди з твердою, лускатою шкаралупою, зокрема деякі сорти гороху, квасолі або кукурудзи.
2. Зерно таких рослин, очищене від лушпиння, луски.
3. Діалектне: те саме, що лушпиння, лушпайка — відходи від обчищування насіння, зерна, горіхів.
1. Дія за значенням дієслова лущити — відокремлення оболонки, шкаралупи, лушпиння від насіння, зерна, горіхів тощо.
2. Сільськогосподарський прийом обробки ґрунту, що полягає в поверхневому (на 6-8 см) підрізанні та розпушуванні верхнього шару ґрунту лущильником; лущення.
3. Розшаровування, відшаровування чогось (наприклад, фарби, тиньку).
1. Очищати насіння, горіхи, овочі або фрукти від шкаралупи, лушпиння, шкірки (наприклад: лущати горох, соняшник, гарбузове насіння).
2. Розколювати, розбивати тверду зовнішню оболонку чогось, щоб дістати ядро (наприклад: лущати горіхи).
3. Розмовне: їсти насіння, горіхи, очищуючи їх від лушпиння (наприклад: сидіти та лущати насіння).
4. Переносно, розмовне: викривати, виявляти щось приховане, докопуватися до суті (наприклад: лущати чиїсь секрети).
1. Назва авангардного напряму в російському живописі початку XX століття, заснованого Михайлом Ларіоновим, який ґрунтувався на зображенні перетинів світлових променів від різних предметів.
2. Назва теорії поезії, запропонованої українською поетесою та художницею Ганною Снєгіною (Алісой Горською), що розглядала слово як сконцентроване проміння (луч) енергії, здатного впливати на реальність.
1. Зменшувально-пестлива форма до слова “луч”: вузька смуга світла, що виходить від яскравого джерела (сонця, ліхтаря, вогню тощо).
2. (переносно) Прояв чогось яскравого, радісного, доброго або надійного (наприклад, почуття, думки, явища).
3. (фіз., техн.) Вузький спрямований потік променистої енергії або частинок (наприклад, лазерний лучик, електронний лучик).
1. Діалектний варіант слова “лучина” — тонка тріска, щепка сухого дерева, яку використовували для розпалювання або як джерело світла (у складі світильника-лучинника).
2. Власна назва (топонім) — село в Україні, зокрема село Лучин у Рівненському районі Рівненської області.
1. Тонка тріска, тонка довгана деревини, яку колись використовували для освітлення житла, запалюючи її в ручному світильнику (каганці) або вставляючи у свічники-лучники.
2. Застаріла назва для будь-якої тонкої дерев’яної планки, тріски, щіпини.
3. Переносно: про щось дуже тонке, довге й крихке (наприклад, “лучина в руці”).
1. Зменшувальна форма до слова “лучина” — дуже тонка, вузька смужка деревини, що відколюється від колоди або поліна.
2. Переносно — тонкий промінь світла, що пробивається крізь щілину або вузький простір.
3. У літературній мові — символ чогось дуже тонкого, крихкого, незначного.
1. Традиційний український пиріг або корж, приготований з тонких прошарків тіста, які нагадують лучинки, часто з начинкою з тертих яблук, маку, горіхів або сиру.
2. Страва з картоплі, нарізаної довгими тонкими скибочками (як лучина) і запеченої або смаженої.
3. (Заст. та діал.) Майстер або торговець, який виготовляв або продавав лучини для освітлення.