розчісувати

1. Розділяти, розгладжувати волосся чи шерсть за допомогою гребінця, щітки тощо, надаючи їм охайного вигляду.

2. Розпускати, розплутувати щось зчеплене або збите в клубок (наприклад, нитки, пряжу).

3. Розширювати, розгладжувати, розпушувати щось щільне або зім’яте (наприклад, розчісувати вату, вовну).

4. Перен. Детально і ретельно аналізувати, обговорювати якусь тему, питання, часто з надмірною педантичністю.

Приклади:

Приклад 1:
Властиво, Тадзьо спочатку й не мав наміру йти до Вашінґтонського мосту, який саме тоді ремонтували, потовщивши з обох боків, крім середини, риштуванням, від чого здавалося, ніби міст випинається вгору, — а вирішив розім’яти ноги в парку над Гудзоном і подивитися, чи ще рибалки дротяними кошиками з прикріпленими куснями м’яса на дні дротяного ковпака ловлять крабів, а тоді перед мостом звернути до Левка Довганя, який тоді ще винаймав кімнати в Олени Гаєвичевої у тих затарганених будинках (Тадзьо не раз був свідком, як Левко руйнувався, п’ючи щодня бляшанку отрути, що ані трохи не спиняло Тарганячого потоку, бо таргани не лише лазили по тарілках, а й скапували зі стелі, змушуючи Левка, не заради себе, а заради семирічної Юлі, яку таргани доволили до шоку, бігати по хаті з отруйною пирскавкою, оскільки на місце тих, що їх виморював Левко, наповзали нові з сусідніх помешкань, із міжстінних отворів на сміття чи й просто знадвору з мурів), що їх невдовзі збурили, прокладаючи низом автостраду, котра й загнала Левка на Бруклін до Івана Архипчука, який допомагав Левкові мити й безболісно розчісувати Юліни майже кінські коси, що їх Левко ні на які Іванові намови не хотів обтяти своїй одиначці, та перевіряти шкільні завдання, радячи упертому Левкові одружитися, бож його незрівняна Марина однак не воскресне і не всі мачухи конче мусять бути відьмами, а Юлі треба б і жіночої руки, а то дитина тільки й знає, що чоловіче товариство, на що Левко лише нечленоподільно відбуркувався, байдуже, чи це говорив йому Архипчук, чи Тадзьо, кожного разу, як навідувався до нього, — аби разом із Левком податися на 168 вулицю до кишкоподібної манюцюпенької корчомки-забігайлівки, котру тоді ще провадив Максим Костриця, заки переїхав до Канади, де його раптом винесло в скоробагатьки, в яких він однак довго не втримався, бо молитися на золоте теля Максим не схотів, мовляв, він не на те прийшов на світ Божий, і, залишивши нетямущій жінці всі статки, однієї днини вийшов з дому, як звичайно, і щез, мов у воду впав, може, й справді, — як то за чаркою прозраджував Михась Дихало, якому нібито невдовзі перед щезненням звірявся Максим, — помандрувавши до пекла за терезами справедливости, що їх загилив нечистий із гетьманської каплиці в Батурині день перед тим, як Мєньшіков зрівняв із землею ворохобницьке місто разом із мешканцями, не зглянувшися ні на жінок, ні дітей, бож зникла міра на добро й зло з людського серця, — аби трохи рівноваги й справедливости запанувало на землі, — про що Максим кожного разу нагадував відвідувачам його корчомки, котрі сходилися не так на випивку (що випивка? вихилити склянку можна було і будь-де!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”