1. (у фізіології) Тимчасова знижена збудливість нервової або м’язової тканини, що виникає відразу після попереднього збудження і робить неможливим її повторне стимулювання протягом цього періоду.
2. (у медицині) Стан стійкої нечутливості (резистентності) організму, патологічного процесу або збудника до лікувальних впливів (наприклад, до ліків, променевої терапії).
3. (у техніці, матеріалознавстві) Здатність матеріалу (наприклад, вогнетривкого) чи деталі протистояти високим температурам, тепловому удару, корозії або іншим руйнівним впливам без суттєвої деформації чи пошкодження.