Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “засудити”; офіційне визнання когось винним у чомусь із винесенням відповідного покарання, вироку.
2. Публічна негативна оцінка, осуд чи різка критика чиїхось вчинків, поглядів, поведінки.
3. У філософській та соціальній термінології — категорична негативна оцінка явища, принципу чи системи, що проголошується з моральних, правових чи ідеологічних позицій.
Приклад 1:
Мужність Сковороди, зневага до багатих, протест проти несправедливості і зла, засудження наживи, духовна незалежність створили йому в народі добру славу. Вже в XVIII ст.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Діялося, нагадаємо, вже після «викриття» й засудження СВУ та УНЦ, напередодні Великого Голодомору і Великого Терору. Але порівняно м’який вирок випадковістю не був.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”