Словник Української Мови
Буква
1. Словесна формула магічного характеру, яка, за віруваннями, має чарівну силу та використовується для здійснення бажаного впливу на людей, явища природи або надприродні істоти; замовляння.
2. У літературі та фольклорі — стилізований текст, що імітує таку магічну формулу, елемент поетики.
3. (переносно) Наполегливий заклик, палке благання або прохання, що має сильний емоційний вплив.
Приклад 1:
І по закінченні цих слів, що від них у Перфецького аж подих забило, старий вимовив ще якесь заклинання, і мурмотів їх слідом за ним Мавропуле, піт з якого котився ріками вави лонськими, так що ядучий піджак зробився темно-вишневим, і громи розколювали небо десь за стінами, а сині струми блискали рукою вмираючого і тріщали в дикому волоссі його наступника, і все це булькало незнаною мовою, а, може, й різними незнаними мовами, бо Перфецький не знав жодної мови, а знав тільки слова… І тоді ванна зі старечим тілом здійнялася аж під стелю і закружляла кімнатою, і всі, навіть жінка в зеленому, звели погляди на неї, ніби на образ вищого свого володаря, й на мить опинився в ній не сивезний дідула, який щойно тара барщиною заклинав, а з крилами, і його можна було би за того самого, священного, лева повважати, якби не мале сенькі ріжки, що вибивалися з-під ясної гриви; але все тривало тільки мить, бо вибухнула ванна разом із левом сліпучим вибухом, і жовтого диму було багато, і смороду, та знов лише на мить, бо залишилося після вибуху тільки яйце, що впало з-під стелі на підлогу, але не розбилося, бо таки було тверде, і розбитись йому не дано було, бо таке воно мало призначення. Яйце собі котилось, а Мавропуле вже підводився з коліна.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”