Словник Української Мови
Буква
1. Магічна формула, заклинання, яке, за повір’ям, має надприродну силу, здатну накласти чари, призвати духів, заподіяти шкоду або, навпаки, захистити від неї.
2. Переносно: сильне, нерозривне почуття, пристрасть, обітниця або зв’язок, що володіє людиною наче магічна сила.
3. У фольклорі та художній літературі (часто як власна назва): конкретне чарівне слово або набір слів, що мають визначену дію в чарівному світі (наприклад, “закляття вогню”).
Приклад 1:
Дядька Лева нема на світі, — що з його закляття? Хіба ж то ти заклявся або я?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
! спиняється, глянувши на нього з острахом. Ось я тебе тепера попитаю! Де дядькiв дуб, що он пеньок стримить? К и л и н а (спочатку збилась, але хутко стямилась) А що ж ми мали тута – голод їсти? Прийшли купцi, купили, та й уже. Велике щастя – дуб! Таж дядько заклявся не рубати. К и л и н а Дядька Лева нема на свiтi, – що з його закляття? Хiба ж то ти заклявся або я? Та я б i цiлий лiс продати рада або протеребити, – був би грунт, як у людей, не ся чортiвська пуща. Таж тут, як вечiр, – виткнутися страшно! I що нам з того лiсу за добро? Стикаємось по нiм, як вовкулаки, ще й справдi вовкулаками завиєм! Цить!
— Українка Леся, “Лісова пісня”