захоплено

Приклад 1:
Захоплено пише в щоденнику: «класична українська чарівність пейзажу, святістю місця освітлена», «М. залишила чудовий запис у книзі вражень канівського музею».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— екзгибiцiонiзм там уже чи нi, власний текст боронив тебе од наруги й пониження, ти читала, як писала — на голос, ведена саморухливою музикою вiрша, до такого процесу свiдкiв звичайно не допускається, окрiм як на театрi, тим‑то, либонь, i проймає, i те фестивальне тирло також прищухло десь насерединi твого виступу — облягло шкляну кулю й згiдно задихало в унiсон, i от коли ти, вистигаючи вiд оплескiв, уже не на естрадi, а внизу, в напiвтьмi, в якомусь чiпкому дружньому кiльцi: парко, димно, хтось наливав, хтось смiявся, лиця мелькали розрiзненими кадрами, — простягала руку чи то по вiдпружну цигарку, чи по келиха, той чоловiк на мить опинився поруч, мов зашпортнувся об тебе мимохiдь, — з котячо засвiченими в притемку очима захоплено дихнув горiлчаним духом: “Ну, ти й даєш!” — i так само мимохiдь, не зупиняючись, спробував стиснути тобi руку, перехопити її, сягаючу по цигарку (чи келиха), — ти запам’ятала це тому (бо ж хто тiльки не тис тобi руку в тому стовповиську!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— захоплено розповi‑даючи, що вже навчився уявляти описаний у книжцi краєвид або кiмнату, зненацька перебив себе й спитав простосердо: тiльки де ж я тепер знайду таку дiвчину, щоб про все це з нею розмовляти? — ах розумничка, просiк, на перших‑таки кроках: шлях, який вона йому вiдкривала, обiцяє — самотнiсть, — молоснуло, як ляпасом: стоп, iдiотко, гальмуй, — перестань, нарештi, забивати нормальним хлопам памороки й пхати їх на блуднi вогники якогось потайного смислу, в якому й сама ж нi бельмеса не тямиш, а вiдтак кидати їх на пiвдорозi на кiлькарiчне зализування ран, — i вже знала, що спати з ним не буде, що тiльки такого чумного, як сама, ба нi, ще чумнiшого — в лiкарняному гiпсi, в драконiвських боргах i хвостах мiлiцейських повiсток, брате мiй чорнокнижник, ми однiєї кровi, ти i я, — потрапить не виламати з власної, од Бога приналежної колiї, — ай як шляхетно з твого боку, золотце, ну помилуйся, помилуйся собою — кругом файна виходиш, нi?).
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”