загодя

Приклад 1:
Люди, мабуть, відчували, що будуть такі сніги, і перед тим, як захуртечило, загодя подбали про коней і про корів, свиней та овечок. Понаносили в стайні, сажі, кошари сіна і буряків, намішали висівок, одне слово, понаставляли худобі всіляких харчів і пійла.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”

Приклад 2:
— її потрясло це слово, так легко вийняте з її власного словника, нiби вiн загодя знав, на якiй сторiнцi розкрити, — тим словом вiн вивiв на яв i так потвердив, устiйнив неомильнiсть її родового iнстинкту, що врубався тої першої ночi, впiзнавши: милий мiй, рiдний, хлопчику маленький, iди до мене, в мене, я обтулю, закрию тебе собою, я народжу тебе заново, так, разом, вiднинi й до кiнця, ну ясно ж, ми одружимось, та що там, ми вже одружилися, i в нас буде — син (“Родити тобi треба, — задихнувшись одривався од її губiв, не в змозi довше зносити цiлування навстоячки: — молока в тобi багато!” — в тому його, кошмарнуватому якомусь, — хоч вiн, спасибi, щадив її перед подробицями, вiдбуваючись болiсним жестом — долонями по лицю, як сухе вмивання: “Ат — митарства…”, — шлюбi — в нього був син, уже дорослий, студент, i, казали, страшенно славний пацан, вiд нього взагалi мали родитися хлопцi, такi речi вона визначала з мiсця, блискавичним наскрiзним знаттям, вiд дiвчини ще — з кожним мужчиною, геть i до всякої койки: хто з цим‑от буде, син чи дочка, — чия стать дужча), — бiлявеньке, з курчачо‑пушистим волоссям хлоп’ятко, що вже кiлька разiв являлося їй у снах, — покрутившись у безповiтряному просторi, потяглося, вхлипнуте яросною силою її пориву, — на нього: буде класний хлопчисько, як золото (i все строкате сум’яття прочитаних ними книг, його картин, її фор‑тепiано, Боже, як же багато всього нажитого й передуманого!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— то в усякому‑будь разi, нiколи й нi в чiм — не “промокашкою”: волiю бути наждачком‑с), — тої першої ночi, чи не тодi, на прибутнiй хвилi пiднесення, зародився в нiй десь усерединi глибоко схований ледь iронiчний, просмiшкуватий холодок: блядка i блядка, з усiма приналежними атрибутами, мов якийсь стороннiй сценарист загодя подбав про жанрову чистоту сюжету (та ще й, як хутко з’ясувалося, невдатна блядка! ), — але ж ми, блiн, таки недарма рєбята з крутим творчим по‑тенцiалом, нам раз плюнути — перетворити невдатну блядку на трагiчну любов, довiвши себе, по дорозi, до цiлком суїцидального стану, — тiльки по дев’ятьох (атож, дев’ятьох!)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”