Словник Української Мови
Буква
1. Височина — підвищена ділянка земної поверхні, що має відносно плоску вершину та чітко виражені схили; пагорб, горбиста місцевість, плато.
2. Височина — географічна назва, що позначає конкретний регіон, край або історичну область, розташовану на підвищеній місцевості (наприклад, Волинська височина, Подільська височина, Аравійська височина).
Приклад 1:
Серед інших вирішальних параметрів назову також глибину залягання овочів, температуру доріг і височину пролітання перших весняних комет, якщо така височина може бути прийнята нами за сталість. Тепер, виходячи з окреслених передумов, ГІЕРВЕРЗІЯ 196 з яких найбільше значення не має відсутність або так само всюдисутність мертвих точок роси у загальній схемі користу вання гарячими стравами, але — прошу зауважити!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Форми рельєфу на рівнинах: a – позитивні: Бугор – ізольована, конічна, частіше – куполоподібна височина з різко виявленою підошовною лінією. Крутість схилів – до 25˚, висота – до 100 м. Горб – куполоподібна височина з пологими схилами і слабо виявленою підошовною лінією.
— Тютюнник Григорій, “Вир”