Словник Української Мови
Буква
1. Властивість характеру людини, сукупність її душевних якостей, темпераменту; норов.
2. (У значенні, близькому до долі) Схильність до чого-небудь, здібність, талант; також уживається для позначення удачі, щасливої випадковості.
3. (Застаріле) Те саме, що врода, краса.
Приклад 1:
Зрадлива і лукава в нього вдача. Навесні він нуртує, грає, рве, зриває з озера вінок розкішний, що цілий рік викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку, вербі-вдовиці корінь підриває і бідним сиротятам-потерчатам каганчики водою заливає, псує мої рівненькі береги і старощам моїм спокій руйнує.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Така вже зроду людська брудна вдача! Inter urinam et faeces nascimur[13], як мовляв один святий отець нашої вселенської матері-церкви… Професорові брови розхмарилися, бо він знав, що Шмідт ані в святих отців і в ніяку церкву не вірує.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного,ти для всiх!
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”