Словник Української Мови
1. Забезпечувати себе необхідним спорядженням, амуніцією або спеціальним одягом для певної діяльності, роботи чи подорожі.
2. Отримувати, наділяти або мати повне технічне, професійне або спеціальне оснащення, необхідне для виконання завдань (про колектив, підрозділ, організацію тощо).
1. Забезпечувати когось або щось необхідним спорядженням, обладнанням або спеціальним одягом для певної діяльності, роботи чи подорожі.
2. У спорті (особливо в альпінізмі, туризмі) — забезпечувати учасників команди або експедиції спеціальним спорядженням, технікою та екіпіровкою.
3. (У пасивному стані) Бути спорядженим, оснащеним певним обладнанням або технікою (наприклад, про транспортний засіб, лабораторію тощо).
1. (діал.) Займатися вишиванням, вишивати, особливо професійно або майстерно.
2. (перен., розм.) Ретельно, з великою старанністю та увагою до деталей виконувати якусь тонку, складну роботу; возитися з чимось.
1. Займатися гаптарством — виготовляти гаптовані вироби, особливо традиційні українські сорочки.
2. Прикрашати тканину, одяг вишивкою (гаптуванням), наносити орнамент нитками.
1. Переслідувати когось або щось, намагаючись наздогнати, з метою спіймати, впіймати або зупинити; бігати за кимось.
2. Брати участь у перегонах, змагатися в бігу; бігати на перегонки.
3. Перен. намагатися досягти чогось важкодоступного, марно витрачати сили та час на здобуття чогось; гнатися за чимось.
4. Розм. поспішати, квапитися, метушитися, виконуючи якісь справи.
1. Переслідувати когось, щоб зловити, наздогнати або змусити втікати; проженувати.
2. Примушувати когось швидко рухатися, поспішати; підганяти.
3. Постійно посилати когось кудись з дорученнями, турбуючи, непокоїчи.
4. Розмовне. Їздити, пересуватися кудись (часто швидко або без конкретної мети).
5. Розмовне. Постійно змушувати когось виконувати якусь роботу, обтяжувати примусовими дорученнями.
6. Розмовне. Швидко обертати, крутити щось.
7. Розмовне. Граючи в ігри (наприклад, у футбол), активно вести м’яч, передавати його партнерам або рухатися з ним.
1. Відчувати сором, стид, приниження через власні вчинки або ситуацію; соромитися, бентежитися.
2. Зазнавати ганьби, безчестя; опинятися в принизливому становищі.
3. (рідк.) Соромити когось, дорікати; докоряти комусь.
1. Піддавати когось ганьбі, осоромлювати, принижувати чиюсь гідність, зневажати.
2. Докоряти, дорікати комусь за щось, суворо осуджувати, вимовляти.
3. (заст.) Оганьблювати, позорити, робити безчесним, плямувати чиюсь честь.
1. Відчувати сором, стид за себе або свої вчинки; соромитися.
2. (заст.) Бути приниженим, опинятися в ганебному становищі; зазнавати ганьби.
1. Піддавати когось, щось осуду, осоромлювати, викликати почуття сорому; зневажати, принижувати чиюсь гідність.
2. Робити безчесним, плямувати чиюсь репутацію, добру славу; опорочувати.
3. (заст.) Робити ганебним, безславним; позбавляти честі.