Позначка: іменник

  • бункер

    1. Підземне або надземне укріплене захисне споруда для військових цілей, захисту особового складу, техніки, командування, а також для зберігання запасів.

    2. Спеціальна ємність, резервуар або заглиблена споруда для накопичення, зберігання або переробки сипучих матеріалів (наприклад, вугілля, руди, зерна) або відходів.

    3. У спорті (гольф) — піщана або трав’яна перешкода (яма) на полі для гольфу.

    4. У розмовній мові — приміщення або місце, схоже на бункер своєю ізольованістю, потайністю або призначенням для тривалого перебування.

  • буни

    1. Етнічна група, що мешкала в Україні в добу середньовіччя, згадувана у літописах; за однією з версій, це могло бути одне з кочових племен (можливо, аланського походження), що згодом асимілювалося.

    2. Назва однієї з гілок давнього племінного об’єднання аланів, яка в період Великого переселення народів могла кочувати в північному Причорномор’ї та взаємодіяти з давньоруським населенням.

    3. У ширшому вжитку — історична назва для деяких кочових іранськомовних племен, що населяли степи Північного Причорномор’я до та під час формування Київської Русі.

  • бунзеніт

    1. Мінерал класу силікатів, рідкісний різновид берилу, що містить у своєму складі натрій та літій; названий на честь німецького хіміка Роберта Бунзена.

    2. У переносному значенні — рідкісний, цінний предмет або явище, аналогічне за своєю унікальністю до однойменного мінералу.

  • бундівець

    1. Член або прихильник Бунду — загальноєврейської соціалістичної робітничої організації, що діяла в Російській імперії, Польщі та Литві з кінця XIX до середини XX століття.

    2. У розширеному значенні — людина, яка дотримується ідей бундизму, тобто соціалістичної течії, що поєднувала марксизм з вимогами національно-культурної автономії для єврейського населення.

  • бундючність

    1. Властивість за значенням прикметника “бундючний”; вираження гордовитості, пихи, зарозумілості, що супроводжується надутістю, важливим виглядом.

    2. Розм. Надутість, об’ємистість форми чого-небудь; товстота, грубість.

  • бундюжність

    1. Властивість за значенням прикметника “бундюжний”; зарозумілість, пихатість, чванливість, задиркуватість.

    2. Розм. Набряклість, опуклість, випинання чогось.

  • бундизм

    1. Політична ідеологія та практика Єврейського соціалістичного робітничого союзу (Бунду), що діяв у Російській імперії та Східній Європі наприкінці XIX — першій половині XX століття, яка поєднувала марксизм з вимогами національно-культурної автономії для єврейського населення.

    2. У переносному значенні — різновид національного комунізму або соціалізму, що робить акцент на поєднанні класової боротьби з національними інтересами певної етнічної групи.

  • бундзинга

    1. Напрям у японському живопису періоду Едо (XVII–XIX ст.), що виник серед вчених-літераторів (бундзин) і характеризується вільним, експресивним стилем, натхненним китайськими зразками, використанням туші та мінімалістичною палітрою; також відомий як “живопис вчених” або “нанга”.

    2. Стиль або окремий твір мистецтва, створений у рамках цього напряму, для якого характерні каліграфічність мазка, ліричні пейзажі, зображення рослин (найчастіше бамбука, орхідеї, сливи, хризантеми) та відмова від професійної техніки шкіл живопису на користь особистої виразності.

  • бундз

    1. Власна назва села в Україні, розташованого в Закарпатській області, Ужгородському районі; належить до Великоберезнянської селищної громади.

    2. Розмовна назва мінеральної води, що видобувається з джерел поблизу села Бундз; характеризується гідрокарбонатно-натрієвим складом і вважається лікувально-столовою.

  • бундестаг

    1. Однопалатний парламент Федеративної Республіки Німеччина, найвищий представницький і законодавчий орган країни, що обирається на загальних виборах.

    2. Історично — нижня палата парламенту Північнонімецького союзу (1867–1871), а згодом — загальнонімецький парламент Німецької імперії (1871–1933).