1. Напрям у японському живопису періоду Едо (XVII–XIX ст.), що виник серед вчених-літераторів (бундзин) і характеризується вільним, експресивним стилем, натхненним китайськими зразками, використанням туші та мінімалістичною палітрою; також відомий як “живопис вчених” або “нанга”.
2. Стиль або окремий твір мистецтва, створений у рамках цього напряму, для якого характерні каліграфічність мазка, ліричні пейзажі, зображення рослин (найчастіше бамбука, орхідеї, сливи, хризантеми) та відмова від професійної техніки шкіл живопису на користь особистої виразності.