1. У музикознавстві — властивість звуковисотних структур, заснованих на співвідношеннях натурального звукоряду, де частоти тонів утворюють низку гармонійних (кратних) чисел.
2. У математиці (теорії функцій) — властивість функції, яка на будь-якій зв’язній області не перевищує значення будь-якої гармонійної функції, що збігається з нею на границі цієї області.