Значення
-
У музикознавстві — розділ теорії музики, що вивчає явища та закономірності, пов’язані з нижніми (суб) гармонічними обертонами основного тону, які виникають у резонуючих об’єктах і впливають на тембр звуку.
-
У фізиці та акустиці — спектральні компоненти (частотні складові) звукової хвилі, частоти яких є дробовими частинами (субкратними) основної частоти (фундаментального тону).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. субгармоніка, р. субгармоніки, д. субгармоніці, з. субгармоніку, о. субгармонікою, м. субгармоніці, к. субгармоніко