1. У музикознавстві — розділ теорії музики, що вивчає явища та закономірності, пов’язані з нижніми (суб) гармонічними обертонами основного тону, які виникають у резонуючих об’єктах і впливають на тембр звуку.
2. У фізиці та акустиці — спектральні компоненти (частотні складові) звукової хвилі, частоти яких є дробовими частинами (субкратними) основної частоти (фундаментального тону).