ствердний
[stʋɛrdnɪj] Прикметник
Буква:С
Значення
-
(у граматиці) Позначення твердості попереднього приголосного звука, що виражається на письмі відсутністю м’якого знака або використанням букв а, о, у, и, е після нього (на противагу м’якому, або палатальному). Наприклад: у слові “сад” приголосний [д] є ствердним, а в слові “дім” — м’яким.
-
(у фонетиці) Такий, що утворюється при участі задньої частини спинки язика, зведеної до твердого піднебіння; твердий (про приголосні звуки).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ствердний, р. ствердного, д. ствердному, з. ствердного, о. ствердним, м. стверднім