1. (у граматиці) Позначення твердості попереднього приголосного звука, що виражається на письмі відсутністю м’якого знака або використанням букв а, о, у, и, е після нього (на противагу м’якому, або палатальному). Наприклад: у слові “сад” приголосний [д] є ствердним, а в слові “дім” — м’яким.
2. (у фонетиці) Такий, що утворюється при участі задньої частини спинки язика, зведеної до твердого піднебіння; твердий (про приголосні звуки).