сокольничий

1. Придворний чин у Московській державі XIV–XVII століть, який відповідав за організацію полювання з ловчими птахами (соколами, кречетами), а також за нагляд за сокольниками.

2. У давній Україні та інших слов’янських країнах — керівник княжого чи королівського полювання з хижими птахами, старший над сокольниками.

Приклади вживання

Error: no such table: sentences

Частина мови: іменник (однина) |