Значення
-
Сукупність звуків різної висоти та сили, що зливаються в безладну, часто неприємну для слуху цілісність; гамір, гуркіт, гомін.
-
Фізичне явище — коливання (звукові, електромагнітні) у різних середовищах, що зазвичай є випадковими та перешкоджають сприйняттю корисного сигналу, повідомлення.
-
Медичний симптом — додаткові звуки (наприклад, у серці, легенях), що виявляються при аускультації та часто свідчать про певні порушення в організмі.
-
Переносно — інтенсивна, метушлива діяльність або суєта навколо якоїсь події; підвищена увага суспільства, розмов.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. шум, р. шума, д. шумові, з. шума, о. шумом, м. шумі, к. шум
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘шум’ у значенні ‘піна’ походить з німецької мови: від середньоверхньонімецького ‘schüm’ (давньоверхньонімецьке ‘scüm’ означало ‘піна’, сучасне німецьке ‘Schaum’ — те саме). Це слово споріднене з іншими германськими формами, що означали ‘піна’ або ‘те, що покриває’. В українській мові від нього утворилися слова на позначення процесів і предметів, пов’язаних із піною: ‘шумівка’ (ложка для знімання піни), ‘шумувати’ (знімати піну), ‘шумливий’ (пінистий). Окреме значення ‘шум’ як ‘ліс’ походить від праслов’янського кореня, що означав ‘галас’, але згодом розвинулося в назву лісу в деяких слов’янських мовах.