щойно

Тоді ж я доповнила доповідачку, повідомивши авдиторії, що звинувачена в «українському буржуазному націоналізмі» Катерина Бедризова-Коцюбинська була за національністю вірменка і щойно з азів вивчила українську мову (між іншим, у щоденниках матері записів за цей рік немає — складається враження, що сторінки вирвано, і, мабуть, невипадково). 1935 року батьків з якихось достеменно не відомих мені причин (марно дошукуватися раціональних мотивацій у репресивній вакханалії 30-х років), було відлучено від виплеканого ними Вінницького музею і переведено до Чернігова — створювати у занедбаній чернігівській садибі Коцюбинського новий, аналогічний, музей. — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Рильському дуже сподобалося у моєму виконанні щойно опубліковане його «Слово про рідну матір», і він схвалив мамине виховання… переймається успіхами дочки у школі, тішиться тим, що «учиться вона зі смаком». Підтримує літературні спроби («дівчинка вона самобутня з великим літературним чуттям» (5: 31), але не перехвалює, а намагається аналізувати, відзначає, що пише вона «під перехресним впливом Тичини і Коцюбинського», «a la „Intermezzo“». — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Перфецький віддалено знав його ще зі Львова (спільна участь у протестаціях 90-го p.), але щойно тут, у сумирній оселі посеред жовтневого татранського пралісу, вони зійшлися духом і міцно потоваришували, марнуючи дні в благочинності, спокої душевнім, латинських та крішнаїтських співах, медитаціях, збиранні пізніх суниць, а також у негомінких розмовах про бджільництво і сироварництво. 15 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ У другій половині жовтня Стах Перфецький, оновлений та прояснений, виринає (він же Сом Рахманський) з дунайських вод на береги Братислави, де без успіху намагається виступити з публічною лекцією «Словаки як етнічна гілка українського народу». — Андрухович Юрій, “Перверзія”

Розшукати Респондента нам з Доктором пощастило щойно в четвер, 4 березня Anno 1993, близько десятої ранку, 41 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ в поліційній дільниці 305, куди Респондент потрапив уночі з 3-го на 4-те березня смертельно п’яним і непритомним. — Андрухович Юрій, “Перверзія”

Щойно перед входом до театру мені вдалося знову припасти до Респондента, я сховала обличчя в його плече, і він устиг поцілувати мене за вухом, але відразу після цього ми запримітили вичікуючого нас на порозі Даппертутто: в його руці були контрамарки для всіх учасників семінару, поруч себе він мав не менше п’ятьох гостес, «ти виглядаєш найгар- нішою з венеційок, Адо», пахкав димом цей майстер липких компліментів, «будьте обережні, Перфорацький, це — фаталь­ на жінка», він говорив англійською, тож я не мусила перекла­ дати, до вистави залишалося ще добрих півгодини, Рес­ пондент відповів на це «для мене вона швидше фінальна жінка», Даппертутто вдав, ніби зрозумів його жарт, квитки на виставу коштували від двохсот тисяч лір і дорожче, але фундація платила за все; нарешті до нас прибило і загубле­ ного щойно Доктора, «я не думав що», сказав Доктор, а Даппертутто устиг повідомити кілька найостанніших новин: по-перше, Мавропуле так і не з’являвся, хоч кажуть, ніби ще вчора його бачили неподалік від мосту Ріальто, на рибному базарі, де він прицінювався до здоровенного електричного ската, а по-друге, Альборакового нікельованого коня так поки що і не знайдено, ми вдали, ніби страшенно вражені його повідомленнями, я навіть сплеснула в долоні, ми вихопили з маленьких волохатих рук Даппертутто свої три контрамарки і проштовхалися досередини. Зовні не надто показний, театр «Ля Феніче» просто спалахує всередині — позолота, ліпнина, розписи! — Андрухович Юрій, “Перверзія”