щастя

Ох!.. Зірка в серце впала! — Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший! Я буду пестити моє кохання! — Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

— я не буду всього цього змальовувати з доклад­ ністю, позаяк Монсиньйор на своєму безконечно довгому ПЕРВЕРЗІЯ 162 віку мусив побувати і в цих не обділених пишнотою стінах; між першим і третім дзвінком ми обійшли майже всі його закамарки в пошуках своїх місць, Респондент і далі їв цукро­ вані горішки, він роззирався навсібіч, ніби прагнув когось побачити, але більшість глядачів була в прерізних масках і фантастичних строях, venite pur avanti, vezzose mascherette1, якийсь Кінокефал наступив мені копитом на ногу, а потім нахилився до Респондентового плеча і щось шепнув йому на вухо, певно, вибачився, наші місця виявились аж на балконі четвертого ярусу, це дуже високо, майже під склепінням, Рес­ пондент крутив у руках бінокль, якщо мені вдалося правильно почути, той Кінокефал шепнув йому на вухо щось ніби «він тут пильнуй за другим ярусом вони теж будь обережний», знову дали дзвінок, «будь обережний, Орфею», сказала я Респондентові жартома, коли ми підіймалися сходами, тому що він зовсім не дивився під ноги і ледь не спіткнувся, на одному з поверхів ми перегнали напівсонного Казаплеґру, що в супроводі обидвох тілогрійок задихано долав сходинку по сходинці і не відповідав на шанобливі привітання знайомих, лише постійно кивав головою, як це буває в таких старих пердунів, Шапайзерка, ніби нічого особливого й не вичворила нині, здалека махала Респондентові рукою й, можливо, запрошувала до своєї окремої ложі, на щастя, Респондент не помітив цього розпусного жесту, явно заклопотаний чи­ мось іншим, навсібічним роззиранням, біноклем; Дежавю, цього разу одягнутий Арлекіном, тягнув за собою цілий Шлейф Старовини і Традиції; поруч промайнув хтось під личи­ ною найманого вбивці, але Респондент не зауважив його; «1836 року цей театр згорів», сказала я, «але був відбудо­ ваний у тому ж таки первісному варіянті з 1792 року», відповів на це Респондент, ковзаючи поглядом з-за окулярів по балко­ нах другого ярусу, адже наші місця приходились якраз посередині зали, то були дуже добрі місця, Доктор нібито випадково всівся поміж Респондентом і мною (а я так сподіва­ лася ще однієї зустрічі з його віртуозними пальцями, з цим чардашем Монті! ), внизу під нами Альборак Джабраїлі щось 1 Тут, здається, процитовано арію Дона Джованні з однойменної опери Моцарта: «Виходьте-но вперед, манірні маски» (італ.). — Андрухович Юрій, “Перверзія”

З першими ж тактами Доктор заснув, звісивши лисіючу голову на груди і дивлячись уві сні на улюблених рибок, довкола нас метушились якісь технічні виконавці з коротко­ хвильовими раціями та в бронежилетах, можливо, чиясь охорона; я розпізнала одну з тем Доніцетті, але рознощиця оранжади виправила мене, шепнувши «bello Bellini»1, в такому разі це могло походити з його опери про Ромео і Джульєтту, проте її не було заявлено в програмці, а я знаю її лише уривками; диригент уже з самого початку завівся настільки, що мало не вискакував з ями, однак, добивши до кінця увер­ тюру, оркестрові довелося негайно залягти, позаяк на сцені сталося один за одним відразу три різнокольорові вибухи (режисерська знахідка Кулікоффа), на щастя, нікого не вбило і навіть не поранило; це дало змогу розпочати нарешті акцію: сцена була переповнена людом, мішанина одягів аж волала 1 «Чудовий Белліні» (італ.). ПЕРВЕРЗІЯ 164 несмаком, античні персонажі Вівальді, Монтеверді та Стра- винського — в яскравих туніках — доповнювалися середньо­ вічними плащами з «Ріґолетто» і кринолінами з «Травіяти», дехто з акторів залишався у джинсах, окремі бестії вертілися в самих лише трусиках, ще інші — навіть без них; усе це рухалося, кипіло і хвилювалося, зусібіч прошивалося підсвіт- ками та лазерними променями, над сценою виникали світляні контури Кампаніле і вежі Орольоджіо, сирійських колон, літаю­ чого лева, перевернутої ґалери, спеціяльні вітрові аґреґати нагнітали хвилювання свинцевих вод, кораблі в бухті тріщали і перехилялися, сцена крутилася разом із танцівниками, невтішний Орфей співав свою власну арію з опери Ґлюка, але в неймовірно пришвидшеному темпі, адже слід було встигнути до початку дощу, чорна хмара, нависла над островом Джудеккою, таки проливалася на глядачів дощем і градом (кожна градинка була виготовлена з гірського криш­ талю буранськими майстрами, містила на собі інакший малюнок і всього їх було чотириста сорок тисяч); ревіли дикі звірі в околицях Дзаттере, але й вони замовкали від Орфеє- вого співу, — виконавець головної ролі був доволі грубеньким і мав короткі ноги, навіть просторому чорному плащеві не вдавалося приховати округлість його животяри; виконувані зі сцени вокальні партії зовсім не відповідали змістові опери, деякі співці та співачки зненацька включалися в гру зі своїх підсадних місць у партері та на балконах; для того, щоб якось тримати акцію в берегах сюжетного русла, режисером було понавигадувано довгі й нудні речитативи, з яких, властиво, ми й довідувалися (попри лібрето в програмці), що ж відбува­ ється у цій перемішаній дійсності. — Андрухович Юрій, “Перверзія”

На щастя, мав у кишені про всяк випадок пляшчину з улюбленим прикарпат­ ським бальзамом, останню із запасених ще з дому, — на колір бальзам анітрохи не різнився від «драконячої крові», тож пішов у Стаса за милу душу, міцно зігріваючи й тішачи її. 1 Вільний переклад грецької назви «Hypnerotomachia Poliphili». — Андрухович Юрій, “Перверзія”