самокладник

1. (літературознавство) Автор, який створює твори, не спираючись на готові зразки, фольклорні чи літературні джерела, а використовуючи власні сюжети та художні засоби; творець оригінальних творів.

2. (історія, етнографія) У давньому побуті — майстер, який самостійно, без найму, виготовляв певні вироби (наприклад, цеглу, горщики) для власних потреб або на продаж.

Приклади вживання

Error: no such table: sentences

Частина мови: іменник (однина) |