розсудок

1. Здатність людини мислити логічно, аналізувати та оцінювати явища, приймати обґрунтовані рішення; здоровий глузд, розум.

2. (у філософії) Пізнавальна здатність людини, що оперує поняттями та логічними висновками, протиставляється чуттєвості та розуму як вищому ступеню пізнання.

Приклади:

Приклад 1:
Струс був такий грандіозний, що захопило дух і паралізувало розсудок, — тяжко було зібрати думки до купи. Він говорив невпопад, пальці йому тремтіли і всього його наче геть розгвинчено.,.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”