розшматувати

Приклад 1:
— хоча Леся роками пізніше, вже овдовівши й переїхавши до Греноблю, куди її, винахідника якоїсь ущільненої важливої для космоплавства функціонувально-обчислювальної системи, котра, — як це пояснювала Пилипові Марта, розводячи широко руки, а тоді звужуючи їх до сантиметра між обома указовими пальчиками, — значно спрощувала сучасні метрові обрахунки, — запросили працювати в атомному центрі, до якого Чоботаренко разом з Мартою навідувався переїздом через Європу, сама казала Пилипові, що вона була дуже щаслива з Сашком, винятково чулою, шляхетною, по-своєму надзвичайно цікавою людиною, що її, Лесю, розуміла з півслова, і біологія, як це свого часу любила жартувати — не тільки для Пилипа, а й для неї, Лесі, вічно жива — Харитя, ніколи не заважала); і Марта: догори в круглі перехресні шоломні хвилі зібране медове з вохровим, а місцями й морквяним відсвітом волосся, переплетене разками перлів (Марта майже ніколи не носила дешевих оздоб, які сама вигадувала, надаючи перевагу традиційним дорогоцінностям), молочно-персикова цера, профіль, як у Лесі, тільки рісочку гостріший, ніжний овал обличчя, ще тендітніша й ґраційніша, ніж Леся, однак це могло лише й здаватися, тому що, як жартувала Харитя, Марта — це не просто собі Марта, а вроджений стратег, і вона рухається під певним кутом, який вона собі щоразу, залежно від навколишнього середовища й крою сукні (теж, мовляв, математичні, проте на відміну від Лесі, прикладні здібності), сама собі визначала, обділюючи щасливців виваженим сяйвом блакитно-сніжних очей, народжених споглядати безнастанні турніри на їхню честь (не виключене, саме тому в Чоботаренка назавжди й лишилося враження, ніби навколо Марти скаче зграя хортів, ладна на помах перламутрового пальчика, ненадлузненого співчуттям, розшматувати оберненого на оленя кожного зухвалого непоштивця), аж Чоботаренко не міг дібрати тями, як виросли в ніби непоказних, звичайнісіньких батьків (чи то й справді, як сміялася Харитя, все бабця Забірків завинила, вроджений художник, мореплавець, винахідник, поет і засновник нових релігій, котрий за браком відповідних обставин так себе ніколи й не виявив у житті, — а хіба більшість людей не спить із Божим даром у грудях, аж поки Провидінню бодай десь на правнуках урветься терпець, і воно, плюнувши спересердя, розтрощить лялечку душевного заціпеніння. турнувши засмиканого буденщиною небораку на горющу стежку свого призначення?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”