Словник Української Мови
Буква
1. Найвища, максимальна інтенсивність якогось явища, процесу або стану; пік, апогей (наприклад: розпал бою, розпал літа, розпал дискусії).
2. Сильне полум’я, жар, що виникає при інтенсивному горінні; стан розпеченого до червонявого або білого кольору металу (наприклад: вугілля в розпалі, розжарювати метал до розпалу).
3. (у переносному значенні) Сильне душевне збудження, запал, пристрасть (наприклад: говорити в розпалі, розпал почуттів).
Приклад 1:
«Біда тільки, — додав він, — що одному дістається дама, а іншому — собачка…» А десь пізніше, в розпал боротьби з абстракціонізмом, на якомусь відповідному зібранні у Спілці, коли всі пристрасно картали сюрреалізм (не маючи, до речі, зеленого уявлення про нього), раптом у залі пролунав свистячий Льонин шепіт: «Сюр-р-р-р-р!». Збираючись розповісти черговий анекдот, він завжди звертався до когось невидимого в кутку під стелею, де гіпотетично могла бути підслушка: «Ну, хлопці, записуйте!» А наша стінгазета, яку з такою любов’ю і винахідливістю оформляв Юрій Івакін.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”