розкольник

1. Той, хто відокремився від якоїсь релігійної громади, церкви, організації, створивши окрему групу; прихильник розколу в релігійному або громадському русі.

2. (заст.) Той, хто вносить розбрат, розлад, сіє ворожнечу між людьми; смутьян.

3. (іст., з великої літери) У Російській імперії — офіційна назва представника старообрядництва, який не визнавав церковної реформи патріарха Никона XVII століття.

Приклади вживання

Приклад 1:
І було їх двоє, тих піонерів: навіжений протопоп Аввакум… Але цей розкольник був другим. А першим був — бунтар і «ізмєннік» — «малоросійський» гетьман на ймення Дем’ян Многогрішний.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”

Частина мови: іменник (однина) |