розкол

1. Дія за значенням дієслова «розколоти»; розщеплення, розділення чогось цілого на частини унаслідок удару, тиску або внутрішньої напруги.

2. Уперше оформлене відокремлення, відділення від якоїсь організації, групи, спільноти або релігійної конфесії частини її членів через суперечності в поглядах, принципах або інтересах; роздор, розбрат.

3. У релігійному житті — утворення нової, окремої від існуючої, церковної організації (конфесії) через доктринальні, канонічні або політичні розбіжності (наприклад, церковний розкол, схизма).

4. Період гострої кризи, суперечностей і поділу всередині політичної партії, руху або суспільства загалом.

5. Глибока суперечність, незгода в поглядах, думках або переконаннях між людьми, що призводить до ворожнечі або розриву стосунків.

Приклади вживання

Приклад 1:
І від цього — хай уявного — рубежа той, може, й невидимий для стороннього ока, розкол, та поляризація дедалі поглиблювалися. В одних «випростування» тривало, і вони невдовзі опинилися у стані «неблагонадійних», другі балансували на грані дозволеного, сподіваючись якось перемовчати й «перекліпати», а треті поступово утверджувалися на позиції охоронців режиму і штатних критиків інакодумців і, якщо продовжити відомий анекдот, не «відхилялися» навіть разом з лінією партії — саме з них вербували згодом експертів, що їх у 60-70-х КГБ використовувало для «наукового» обґрунтування своїх ідеологічних ігрищ.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Вважається, що цей розкол було закріплено на IV Буддійському соборі за царя Канішки. Махаяністи, перші сутри яких датуються І ст.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Частина мови: іменник (однина) |