Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “роздвоювати(ся)”; поділ на дві частини, гілки або напрямки.
2. Стан, коли щось поділене на дві частини або має два вияви, дві форми існування.
3. У психології — розлад свідомості, при якому особистість розщеплюється на дві незалежні, часто протилежні, частини.
4. У техніці та біології — утворення двох однакових або подібних структур, елементів з одного; подвоєння, дихотомія.
Приклад 1:
Яка прелюта мука — роздвоєння в душі! Народжений у пеклі не досягне цноти.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Такою ж безсумнівною річчю була цілковита нездібність людини протистояти злобі, роззброєність тієї людини через внутрішнє роздвоєння, а роздвоєння те повстає з колізії — людина робила революцію й будувала новий порядок речей, нове життя, а той новий порядок речей знайшов непередбачене вивершення в системі терору й узаконеного паскудства, яка (система) посадила цю людину в тюрму, і от тепер та людина є, з одного боку, в’язнем системи й її мучеником, а з другого, — організатором і будівничим тієї системи. Коротше — вона, як той інженер Н, збудувала гарну, модерну, досконало спроектовану тюрму, а потім в неї сама сіла.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”