Приклад 1:
Це були маленькі шедеври, але Порфирович нарікав, що той розмінюється на дрібниці, тим часом як «Дон Кіхот» лежить без руху… Дивився на переклад широко — не як на ремесло (вірніше, не тільки ремесло), а як на важливу культурну діяльність, як на знаряддя національної культури, аргумент національної ідентичности й зрілости. Свідомість цього йому вдалося прищепити широкому колу людей, причетних до перекладу, в атмосфері, далеко не завжди сприятливій (не чекав сприятливої атмосфери, не був розбещений нею), вдалося «запустити» реальні механізми такого культурного чину.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Нещадний і нещасний Спарафу… У всіх живих є гарне ремесло — Той схильний до рослин, той до камінь. І тільки я — ходяче западло: Пришити, порішити — і амінь!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
Я наук не хулю и самое послѣднѣе ремесло хвалю; одно, то хулы достойно, что, на их надѣясь, пренебрегаем верховнѣйшую науку, до которой всякому віку, странѣ и статьи, полу и возрасту для того оттворена дверь, что щастіе всѣм без выбора есть нужное, чего, кромѣ eyj, ни о какой наукѣ, сказать не можно. И сим всевысо-чайщій вѣками и системами вѣчно владѣющій парламент довольно доказав, что он всегда праведен есть и правы суды его.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”