Словник Української Мови
Буква
1. (у фольклорі та поетичній мові) Час доби безпосередньо після заходу сонця, коли смеркається; сутінки, присмерк.
2. (переносно) Стан невизначеності, перехідний період між двома явищами, епохами або почуттями.
3. (у літературознавстві, мистецтві) Назва художнього прийому або періоду творчості, пов’язаного з темними, неясними, містичними мотивами.
Приклад 1:
Навіть не силкуючись про щось думати, байдуже дивився на присмерки у віконці. Той самий комин вистилав димом посіріле небо.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”
Приклад 2:
«Нарешті — ось ви, присмерки душі,..» Нарешті — ось ви, присмерки душі, що вигасили гамір тогосвітній і безгоміння — геть туге, мов бич, обклало простір. Вибринь через силу, надпоривом і нáдвигом — пробийсь.
— Невідомий автор, “140 Vybrane Vyd 2016 R”