Словник Української Мови
Буква
1. Такий, що здійснюється або відбувається під тиском, внаслідок примусу, нав’язаний силою або обставинами, а не за власною волею.
2. (у спеціальному вжитку) Пов’язаний із застосуванням державної сили для виконання закону, рішення суду тощо; примусово-виконавчий.
Приклад 1:
Реальне становище їх не змінилося: той же примусовий характер праці, та ж урочна система, та сама порція київ за невиконання норми виробітку. Як і раніше, якась частина селян — їх називали «великими людьми поселення» — не належала до іхутіу.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
1936 — 37, примусовий рух на Донбас, на Дніпрельстан робочої сили, масові арешти й рух на північ до таборів, нарешті ця війна — рух на схід (примусовий), рух на захід (примусовий), знову назад, знову вперед, витомлювання сили людської, занепад духовний, зневіра, озлючення, байдужність, відчай, — душа народу геть пошарпана, зранена, витрачена. Народе мій!
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”