1. (філос., рел.) Стан духовної досконалості, внутрішнього осягнення істини та вищої мудрості; просвітління.
2. (перен.) Високий рівень освіченості, інтелектуального та культурного розвитку; освіченість.
просвітленість
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Може, його просвітленість пересилила б у свідомості поколінь царе- й богоборницьку жорсткість Шевченка. Але юний Антонич, який став «хрущем на вишнях, що їх оспівував Шевченко», залишився поетом для поетів.
— Невідомий автор, “098 Mogilnii Attila Kiyivski Konturi”
Частина мови: іменник (однина) |