Словник Української Мови
Буква
1. Стан глибокої фізичної та психічної виснаженості, млявості, повної байдужості до оточення, що часто виникає після важких переживань, хвороби або виснажливої діяльності; пригнічення, апатія.
2. У медицині — важкий ступінь прояву виснаження нервової системи, що характеризується крайньою млявістю, зниженням усіх психічних функцій та реакцій на подразнення.
Приклад 1:
По Володимировім одході Лаговський на самоті знов почував, що на нього находить прострація; і тіло — наче молотком потовчено, і в голові — наче болючий туман та нудний брак усяких путніх гадок, і в нервах — тягучий, заниваний біль. XXII Ось надійшов уже третій день, відколи Лаговський звалився в постіль.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Як професор договорив і геть зашарпавсь обличчям, Володимир дружелюбно поцілував його: — Заспокойтеся, адже все переминеться, все буде знов добре: ця прострація не навіки ж… ви знов очуняєте і знов будете здоровісінькі й спокійні душею. — Так потішав він Лаговського.
— Тютюнник Григорій, “Вир”