Словник Української Мови
Буква
1. Здібність говорити, мовлення як властивість людини; мова.
2. Звуковий мовленнєвий акт, публічне або офіційне виголошування думок, ідей на певну тему перед слухачами.
3. Текст такого виголошення, написаний або надрукований.
4. Зміст, стиль, характер мови; манера висловлювати думки.
5. У лінгвістиці: конкретне вживання мовних одиниць і правил мови в акті спілкування; мовлення.
Приклад 1:
Промова Вишинського викрила паліїв» (1947; 5: 46). Цю свою підвладність панівній ідеології авторка щоденників виправдовує тим, що «живе в дусі нашої повноцінної країни» (1934).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
В агіографічному матеріалі історію цього питання також про- слідкувати неможливо, оскільки до появи пізніх українських редакцій у житія свя- того рівноапостольного князя Володимира “Промова Філософа” не входила. Щодо більш пізніх літописних зведень, то крім текстів, які використані нами у порівняннях, ім’я Кирила згадане у “Промові Філософа” з Новгородського літо- пису за списком П. П. Дубровського (XVI ст.)
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”
Приклад 3:
Про безпосереднє походження інформації О. О. Шах- матов висловив думку, що вся “Промова Філософа” у повному вигляді (як вона чи- тається у нині існуючому тексті “Повісті минулих літ”) є вставкою болгарського a 377 b Пізні українські житія св. рівноапостольного князя Володимирапоходження IX ст., появу якої пов’язував з хрещенням царя Бориса.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”