пресвітлий

Приклад 1:
Ікос 10 (Поема) Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє Твоє, Все упованіє моє На Тебе, , возлагаю[564]. Святая сило всіх святих, Пренепорочная, Благая!
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Приклад 2:
Невольнича муза ~188 Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Голос У пустці маю магічний екран із двома тінями Де тільки одна тінь обласкана великою чоловічою тінню (або: обласкана тендітною жіночою тінню) подібна на Твою тінь Де тільки друга тінь яка волочиться довгими снігами обкрадена зі солодкої жіночої тіні (або: обкрадена з владної чоловічої тіні) подібна на мою тінь Де кожного вечора одна тінь вмирає задля іншої і кожного ранку воскрешає себе заради неї І заради голубих хмарин наймилішого Неба усіх розлучених не у фальшивому дзеркалі Магрітта а в Пречистому Оці Ти — моє велетенське Незаходяче Око Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Дванадцята сумна книжка 189~Голос Ти поховала мене присипала мовчанням як засніженою землею Я б хотів загорнути Тебе у мовчання мов у саван Твоє і моє мовчання безплідні Я бунтую здпід оціпенілого груддя товчу головою до паперу скаржуся на тишу дихаю на нього як на замерзле скло з вітражів та він німотний У цій погодженій мовчанці у великій павзі часослову тільки чую скривджене серце колись навчене мови Твоїми вустами тепер золотою скалкою мовчання скровавлене Невже Ти — Невмовкла Літургія Слово Триваюче Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Голос Якою дорогою прибилася легконога в наші терени з Ольвійських лиманів І. Калинець. Невольнича муза ~190 Які Ладо і Лада в нескінченному поцілункові творили ласкаве овалля лиця Тепер очима галичанок озираєш самоту Здійнявши вишневу царгородську ризу одягаєш довгі спідниці і густо вишиті сорочки з разками коралів знайдених на дні вигаслих скринь сточених шашелем Так одягалися в будні радощів мої предки так одягаються у свята печалі наші кохані для світлин так наші діти вдягатимуться Ти — Обличчя моєї доньки Благослови Лілеї і Рожі в її нестиглому серці Опікунко закоханих Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Голос Ти володарюєш на золоченому фоні у верб’яному мареві весни у літньому кадилі в жовтому осінньому згасанні в краю глухої безперспективи Дванадцята сумна книжка 191~Ти володарюєш на тлі навіщо дозволила створити Далеч для свого голублячого Серця і для мого зголубілого серця розірвала заслону з обріїв в ізгойство Ти володарюєш на тлі Покровителько Непорушності та вислизує з предовгих пальців невидимий Квіт Часу одні пелюстки одягає без Тебе а інші відносить у прірву що наступає Тобі незнану Ти володарюєш а тим часом з Твого тла відлучено й мене як від найсолодших грудей Дай же мені місце найпослідуще на осонні Твоєї Левади Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Голос Молюся Твоїй охристій далечі смаглявій цері і карим очам молюся Твому багряному і Твому зеленому усім барвам стереженим двома ангелами з боків І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Приклад 3:
Невольнича муза ~190 Які Ладо і Лада в нескінченному поцілункові творили ласкаве овалля лиця Тепер очима галичанок озираєш самоту Здійнявши вишневу царгородську ризу одягаєш довгі спідниці і густо вишиті сорочки з разками коралів знайдених на дні вигаслих скринь сточених шашелем Так одягалися в будні радощів мої предки так одягаються у свята печалі наші кохані для світлин так наші діти вдягатимуться Ти — Обличчя моєї доньки Благослови Лілеї і Рожі в її нестиглому серці Опікунко закоханих Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Голос Ти володарюєш на золоченому фоні у верб’яному мареві весни у літньому кадилі в жовтому осінньому згасанні в краю глухої безперспективи Дванадцята сумна книжка 191~Ти володарюєш на тлі навіщо дозволила створити Далеч для свого голублячого Серця і для мого зголубілого серця розірвала заслону з обріїв в ізгойство Ти володарюєш на тлі Покровителько Непорушності та вислизує з предовгих пальців невидимий Квіт Часу одні пелюстки одягає без Тебе а інші відносить у прірву що наступає Тобі незнану Ти володарюєш а тим часом з Твого тла відлучено й мене як від найсолодших грудей Дай же мені місце найпослідуще на осонні Твоєї Левади Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Голос Молюся Твоїй охристій далечі смаглявій цері і карим очам молюся Твому багряному і Твому зеленому усім барвам стереженим двома ангелами з боків І. Калинець. Невольнича муза ~192 Молюся на печаль Твоїх ліній на акорди бганок у покрові молюся в унісон мелодії руки усій музиці Твого тіла возвіщеній архангельськими сурмами молюся Співу Серця Гармонії його Колискової і його ж Реквієму Молюся ароматові Лілій Благовіщення молодому молокові перс смолистому духові перехрещених деревин фіміаму жертовності Молюся Твоїй рожевій близькості теплоті весни випромінній вірі у вірність Молюся навіть Твоїй відсутності бо моя молитва — це Ти Сама Хор Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Все упованіє моє… Дванадцята сумна книжка 193~Í²× ÁÅÇ Í²ÆÍÎÑÒ² «Ніч—тоніжність».
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”