повірниця

1. Жінка, яка має повноваження діяти від імені іншої особи чи організації, представниця; заступниця.

2. (заст.) Жінка, якій довіряють таємниці, секрети; довірена особа.

3. (істор., заст.) Жінка, яка виконувала обов’язки нотаріуса або судового чиновника з прийому та засвідчення різних документів, угод.

Приклади вживання

Приклад 1:
Вона була немов моя повірниця, моя служка. Задля неї я щадила весь сойчиний рід у лісі, бо боялася, щоб, стріляючи, не застрелити її.
— Франко Іван, “Мойсей”

Частина мови: іменник (однина) |