потихесеньку

Приклад 1:
часто сумно співала: Потихесеньку, помалесеньку, мої дітки, йдіть… Спить п’яниця в рубленій коморі, глядіть його та не розбудіть… І далі: Ой п’япиця та не робітниця, день і нічку п’є, а як прийде із корчми додому, мене, молодую, б’є… П’яний батько хрипко й з тяжкими перервами дихає на ліжку, а голос матері жалісно чайкою б’ється в бідній і сумній хаті і тремтить сльозами: Спить п’яниця в рубленій коморі, глядіть його та не розбудіть… Особливо я любив, коли співала: Місяць з хмари виглядає, світить у хатину… А там жінка молодая колише дитину… Або батько: Віє вітер, ще й буйнесенький, та на той садок зеленесенький… А у тім садку живе удова, а в тії вдови — дочка молода… Ми пішли з Колею за село і забрели на чужий баштан. Нам дуже подобалось блукати золотим лісом кукурудзи.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Потiм Кажановi вздрiлося, що хтось скрадається по цiй вулицi, що на луки веде, i потихесеньку полiзли до корчiв, в очерет. З годину стоять мовчки.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Приклад 3:
Але як мусив себе почувати Дмитрiй Карамазов, коли вiн, попавши в так зване «соцiалiстичне» оточення, побачив, що з розмаху нiчого не вийшло, й що його Комунiстична партiя потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собi «собiрателя землi руської» i спускається, так би мовити, на тормозах до iнтересiв хитренького мiщанина-середнячка. Це вже занадто, бо, на погляд Карамазова, цей середнячок завжди стоїть i стояв грiзною примарою на путях до свiтового прогресу i, значить, на його погляд, до справжнього соцiалiзму.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”