посадчик

1. Власна назва українського козацько-старшинського роду XVII–XVIII століть, що походив зі шляхти герба Любич.

2. Історична посада в Україні XVI–XVIII століть: уповноважений представник (часто зем’янин або міщанин), який від імені власника (короля, магната, монастиря) організовував заселення (посадження) людей на вільних землях, заснування слобід та нових поселень, а також здійснював нагляд за ними.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |