Словник Української Мови
Буква
1. Внутрішня потреба, схильність або обдарованість до певної діяльності, професії, служіння; призначення.
2. (У релігійному контексті) Божий заклик, воля або вказівка, спрямовані на людину для виконання певного духовного служіння або обов’язку.
3. (Застаріле) Поклик, заклик, прохання звернутися або прийти.
Приклад 1:
Останнім часом я якось уникала прямого покликання на це поняття, значною мірою здешевлене й здискредитоване демагогічним надуживанням: поняття «народ» застосовували як псевдонім «влади», для освячення політичних амбіцій і цілей, насправді не дотичних до його інтересів і волевиявлень. Та в ці дні я бачу його перед собою — не як гіпотетичний імператив, не як віртуальну реальність, не як пропагандистське гасло, а у своїй плоті й крові, у справжньому й сокровенному значенні цього слова.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
), вище покликання, яке, може, й дано всім без винятку, тільки не кожний завдає собі труду продиратися крізь колючі дроти за цим покликанням, а переконання у свою (так непомітно й засохлу) винятковість дорослому вже годі позбутися? Скільки разів Федір натинався подолати підшкірну неприязнь до Халяви, товкмачачи собі, чи ж винний чоловік за батьків- придурків, які пустили сметанчука у цей світ з такою унутрішньою ношею?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Покликання «благородного» — оберігати норми моралі в суспільстві, а «нікчеми» — створювати матеріальні блага, годувати й одягати себе та інших. «Нікчем» Конфуцій зневажав до такої міри, що прирівнював їх до жінок, запевняючи, що «однаково важко справу з жінками та «нікчемами»: якщо з ними зблизишся — перестають слухатись, якщо тримаєшся від них на відстані — ненавидять» (Луньюй, XVII, 25).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”