Словник Української Мови
Буква
1. Висловлювання схвалення, визнання чи поваги за чиїсь якості, вчинки або досягнення; добрий відгук.
2. (заст.) Слава, пошана, визнання, яких хтось або щось удостоюється.
3. (у множині, зазвичай “похвали”) Урочиста промова, твір або пісня на честь когось, чогось; панегірик, ода.
Приклад 1:
Цікава реакція на знайомство з молодими поетами-шістдесятниками, які відвідали її разом з дочкою у вересні 1962 р.: Іван Світличний із дружиною, Г. Сивокінь, І. Драч і М. Вінграновський: «Вінграновський прочитав артистично свої «Тринадцять руж» і «Пророк» (перегукується з Пушкіним)» (в устах моєї матері-«пушкіністки» найвища похвала!
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
ПОХВАЛА АСТРОНОМІИ (ЕХ OVIDIO FASTI’) Щасливы, кои тщились еще в вѣк старинній Взвесть ум виспр и примѣчать звѣздних бѣгов чины. Можно вѣрить, что оны, всы земній здоры Оставя, взойшли сердцем в небесній горы.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Cie-το есть благородное убійство и истинное обрѣзаніе, ему же похвала не от человек, но от бога. Сіи-то зміины сімена называет Павел началами, властьми и духами злобы.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”