Словник Української Мови
Буква
1. Невелика прямокутна або квадратна тканина, зазвичай з бавовни, шовку або вовни, що використовується для витирання обличчя, носа, як аксесуар до одягу або для покриття голови.
2. Головний убір у вигляді квадратної або трикутної тканини, який завязують під підборіддям, характерний для деяких національних костюмів (наприклад, українського).
3. Велика декоративна тканина, часто з вишивкою або узорами, якою накривають подушки, полиці або використовують як елемент інтер’єру.
Приклад 1:
Взяла караблік бархатовий, Спідницю і карсет шовковий І начепила ланцюжок; Червоні чоботи обула, Та і запаски не забула, А в руки з вибійки платок. Еней же, з хмелю як проспався, Із’їв солоний огірок; Потім умився і убрався, Як парубійка до дівок.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Винесла Маруся замiсть хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Наум їй i каже: — Сьому, дочко, сама чiпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй; а тепер його i поцiлуй.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
На прощаннi випрохала Маруся у Василя сватаний платок, що замiсть хустки йому дала, затим, щоб часом дорогою не загубив, i що вона на неї, мов на нього, дивитиметься. Поважив їй Василь, вiддав, а вона положила у той платок горiшки, ще тi, що сперва-наперва Василь дав їй на весiллi, зав’язала, та й положила до серденька, та й каже: — Тут воно лежатиме, аж поки ти вернешся i сам озьмеш.
— Самчук Улас, “Марія”