1. Філософсько-релігійне вчення давньогрецького мислителя Піфагора та його послідовників (піфагорійців), що поєднувало математичні дослідження, ідею про гармонію чисел як основу світобудови з містичними та аскетичними принципами життя.
2. Напрям у давньогрецькій філософії, що розглядав число як першопричину та сутність усіх речей, а також проповідував вчення про переселення душ (метемпсихоз).
3. (У розширеному значенні) Сукупність математичних, космологічних та етичних поглядів, характерних для школи Піфагора.